Нижче наведено один із фрагментів, написаних ісламським вченим Ібн Таймією. У ньому він пояснює, що віра, або іман, не залишається незмінною весь час; вона може змінюватися та зростати по-різному. У цьому обговоренні він розглядає вісім важливих способів, які показують, як віра може зростати та зменшуватися. Навіть якщо всі віруючі поділяють однакові основні переконання , їхня віра може бути різною за силою та глибиною. Ці моменти допомагають нам побачити, як віра може змінюватися залежно від дій, навчання та особистісного зростання.
Це взято з його праць «Ібн Таймія тлумачить іслам – Вибрані твори шейха аль-Іслама Такі ад-Діна Ібн Таймії про ісламську віру, життя та суспільство, зібрані та перекладені Мухаммадом Абдул-Хакком Ансарі».
Розуміння рівнів віри: принципи та деталі Іману
По-перше, віру, або іман, яка наказана, можна розуміти на двох рівнях: принципово та детально. Кожен, хто вірить в Аллаха та Його Посланника, повинен фундаментально підкорятися всьому, що вони наказують. Зрозуміло, що обов'язки віруючих не були однаковими на початку одкровення Корану та після його завершення.
Більше того, особливості віри людини, передані Посланником, не збігаються з тими, що представлені будь-якою іншою людиною. Так само той, хто знайомий з Кораном і Сунною і повністю їх розуміє, матиме більш детальну віру, ніж той, хто не має таких знань.
Якщо людина щиро вірить в Аллаха та Його Посланника, але помирає, не вивчивши подробиць Шаріату, вона помирає, дотримуючись віри, яка їй належить. Звичайно, конкретика того, у що вона зобов'язана вірити або у що вона щиро вірить, не може зрівнятися з вірою того, хто знайомий з тонкощами Шаріату, вірить у них і практикує їх. Віра останньої є більш повною, як з точки зору того, у що вона повинна вірити, так і з точки зору того, у що вона дійсно вірить.
Диференціація рівнів віри: вплив детального знання та дії
По-друге, різниця між вірою в принципі та вірою в деталях також стосується того, у що люди насправді вірять . Хтось може, в принципі, вірити в те, що каже Посланник, і ніколи нічого не заперечувати, але не дбати про те, щоб знати в деталях, що він говорить, наказує чи забороняє, навіть якщо здобуття знань про ці речі є обов'язком. Ця людина не здобуває ці знання і не діє відповідно до них; натомість вона слідує власним уподобанням. Інша людина намагається зрозуміти, що наказав Посланник, і діяти відповідно до цього, тоді як третя намагається дізнатися про це, пізнає це та вірить у це, але не діє відповідно до цього.
Усі вони несуть відповідальність за знання вчень Посланця. Однак людина, яка отримує детальні знання та діє відповідно до них, має досконалішу віру, ніж та, яка усвідомлює свої обов'язки, вірить у них, зобов'язується їх виконувати, але не виконує їх усі. Людина, яка вірить у вчення Посланця, але чинить гріхи , визнає їх та боїться покарання від Аллаха, краща за ту, яка не намагається вивчити вчення чи діяти відповідно до них і не боїться покарання за свої гріхи. Ця людина насправді не знає вчень Посланця, хоча в глибині душі вона вірить у пророцтво та відкрито це сповідує.
Коли людина знає, що сказав Посланник, вірить у це, розуміє, що він наказав, і діє згідно з цим, це знання додає їй віри так, як вона не мала раніше, навіть якщо мала віру та сповідувала її в принципі. Так само той, хто знає імена Аллаха та їхні значення та вірить у них, має досконалішу віру, ніж той, хто не знає їх детально, а знає їх лише в широкому сенсі або знає лише деякі з них. Чим краще людина розуміє імена, атрибути та знаки Аллаха , тим досконалішою буде її віра.
Варіації в інтенсивності та визначеності знання та віри
По-третє, інтенсивність та визначеність знання та віри можуть суттєво відрізнятися. Деякі люди мають сильнішу, більш усталену віру та менше страждають від сумнівів, ніж інші. Ця різниця – це явище, яке кожна людина може відчути в собі. Наприклад, кожен бачить місяць, але деякі сприймають його яскравіше, ніж інші. Те саме стосується інших органів чуття, таких як слух, нюх та смак, а також внутрішніх процесів, таких як знання та віра. Останні, що переживаються в серці, часто демонструють більший діапазон різниці, ніж фізичні відчуття. Розуміння людьми імен Аллаха та Його слів є прикладом цієї нерівності, часто демонструючи ширшу розбіжність, ніж будь-який інший аспект віри.
Вплив дієвої віри та знання на духовну силу
По-четверте, віра, яка спонукає серце до дії, є досконалішою за віру, яка цього не робить, а знання, на основі якого діє людина, є досконалішим за знання, на основі якого вона не діє. Серед двох людей, той, хто вірить в Аллаха , Його Посланника, Рай і Пекло, і чия віра породжує в ньому любов до Аллаха та страх перед Ним, а також прагнення до Раю та відразу до Пекла, – його віра буде сильнішою за віру того, кому бракує цих елементів. Чим сильніший наслідок, тим потужніша причина, яка його спричинила. Усі ці фактори є продуктами знання. Коли ви знаєте, що щось бажане, ви прагнете цього досягти; коли ви знаєте, що це небезпечно, ви уникаєте цього. Якщо очікуваний наслідок не проявляється, це зазвичай вказує на те, що причина була слабкою. Ось чому Пророк сказав: «Слухач не схожий на провидця».
Рівні віри: вплив сили аргументу та переконання
По-п'яте, сила віри може змінюватися залежно від факторів, які її стимулюють. Наприклад, віра, народжена переконливими аргументами, які сприяють твердій впевненості та розвіюють сумніви, відрізняється від віри, що випливає з аргументів, яким бракує переконання. Якщо аргументи можуть дати суттєві знання, віра, яку вони стимулюють, відрізнятиметься від віри, породженої невизначеними аргументами, що потребують подальшого обґрунтування та роздумів. Очевидно, що теза, встановлена безліччю вагомих аргументів , зі спростованою контраргументами та спростованими контраргументами, відрізняється від тези, підкріпленої одним аргументом, який не захищений від різних заперечень. Зрозуміло, що чим численніші та вагоміші аргументи на підтримку ідеї, і чим менше контраргументів і вони слабші, тим обґрунтованіша та правдивіша ця ідея.
Коливання віри, засноване на щирих вчинках
По-шосте, іман також збільшується або зменшується відповідно до того, як збільшуються або зменшуються дії серця. Кожен мусульманин знає з досвіду, що люди відрізняються своєю любов'ю до Аллаха та Його Пророка, своїм страхом, довірою та щирістю відданості Йому, чистотою свого серця від зарозумілості, гордині та претензій, любов'ю та співчуттям до інших, та багатьма іншими подібними чеснотами. Як Аль-Бухара, так і Муслім записали, що Пророк сказав: «Той, хто має в собі три речі, отримує радість віри: любить Аллаха та Пророка більше за всіх, любить нікого, крім як заради Аллаха , і ненавидить повертатися до невіри після того, як Аллах вивів його з неї, так само сильно, як ненавидить бути кинутим у вогонь». Аллах сказав: «Скажи: Якщо ваші батьки, ваші сини, ваші брати, ваші дружини, ваші родичі, або багатство, яке ви набули, або торгівля, якої ви боїтеся, занепаде, або житла, якими ви насолоджуєтеся, дорожчі для вас за Аллаха чи Його Посланця, або боротьбу на Його шляху, то чекайте, поки Аллах не прийде до Своєї мети; і Аллах не веде прямим шляхом непокірних» (9:24). І Пророк сказав: «Клянуся Аллахом, бійтеся Аллаха більше за будь-кого з вас і знайте краще за будь-кого з вас межі, які Він встановив (у всьому)».445 Одного разу він сказав: «Ви не матимете справжньої віри, якщо я не буду вам дорожчим за ваших дітей, ваших батьків та решту людей». Почувши це, Умар сказав: «Пророче Аллаха, ти справді дорожчий для мене за все, крім мене самого», на що Пророк сказав: «Ні, Умаре, доки я не буду тобі дорожчим за тебе самого». Тоді Умар сказав: «Тепер так, ти дорожчий для мене за мене самого». Тоді Пророк сказав: «А тепер, Умаре (ти маєш справжню віру)».
Усі ці хадиси є в збірках Сахіх, і їх ще багато. Це повторюється в Корані, де сказано: «Ті, хто вірить, переповнені любов’ю до Аллаха» ( Сура Аль-Бакара : 165). Кожен може ототожнити себе з цим, оскільки властиво відчувати різний ступінь любові та страху до чогось у різний час. Тому ті, хто має глибоке розуміння Аллаха, часто стверджують, що віра та любов можуть як зростати, так і зменшуватися, оскільки це коливання є особистим досвідом. Ця ідея також передана в наступному вірші: «Люди сказали їм (мусульманам): «Велике військо збирається проти вас, тож бійтеся їх». Але це (лише) збільшило їхню віру; і вони сказали: «Нам достатньо Аллаха, і Він — найкращий розпорядник справ»» ( Сура Аль-е-Імран : 170). Тут тривожні новини не викликали паніки; навпаки, вони посилили їхню віру. Це явище підтверджується численними хадисами від Пророка , включаючи той, у якому стверджується: «Ті віруючі є найбільш досконалими у своїй вірі, хто є найбільш доброчесними».
Пам’ять, дія та зміцнення віри
По-сьоме, ті, хто часто згадує Аллаха та пам’ятає про Його заповіді, мають досконалішу віру, ніж ті, хто, хоча й вірить, часто забуває ці вчення. Забудькуватість несумісна з глибокими знаннями та переконаннями. Тому сподвижник Пророка, Амр Ібн Іабіб, сказав: «Коли ми згадуємо Аллаха, славимо Його чи прославляємо Його, наша віра зростає; але коли ми нехтуємо згадувати Його, або забуваємо Його, або нехтуємо Його заповідями, наша віра зменшується». Це твердження справедливе. Муаз Ібн Джабаль закликав своїх сподвижників: «Давайте трохи посидимо разом і зміцнимо нашу віру (ну'мін)».
У Корані написано: «Не коріться тому, чиє серце Ми зробили недбалим до Нашого згадування, тому, хто слідує за своїми бажаннями» ( Сура Аль-Кахф :28); «Навчайте послання, адже навчання приносить користь віруючим» ( Сура Аз-Зарійят :55); та «Повчання сприймуть ті, хто боїться Аллаха, але уникнуть його ті, хто найнещасніший» ( Сура Аль-А'ля :10-11).
Щоразу, коли ви згадуєте попередні знання та дієте відповідно до них, ви отримуєте нові уявлення, яких раніше не розуміли, що призводить до глибшого розуміння імені та знамень Аллаха . Ця концепція також підтверджується традицією: «Хто діє відповідно до того, що знає, тому Аллах дарує знання того, чого він не знає». Кожен віруючий може особисто відчути цю істину.
Еволюція віри: визнання та відданість у вірі
По-восьме, бувають випадки, коли люди заперечують або відкидають певні речі через незнання того, чи сказав чи наказав це Пророк. Якби вони знали, вони б не заперечували і не відкидали цього. Глибоко в серці вони розуміють, що Пророк говорить лише правду і не видає жодної неправильної накази. Однак, почувши вірш чи хадис , розмірковуючи над його значенням, просячи когось пояснити його їм або якимось іншим чином, вони починають вірити в те, що раніше заперечували, або приймають те, що спочатку відкидали. Це призводить до нового визнання та нового зобов'язання, що зміцнює їхню віру. Очевидно, що раніше вони не були невіруючими; вони просто були невігласами.
Посилання – [Фетава Ібн Таймійя 7:232-237, 562-568]
